Навчальна їзда – важливий етап підготовки майбутнього водія. Однак проводити її можна не на будь-якій дорозі. Правила дорожнього руху чітко визначають місця, де навчання водінню заборонене. Головний сервісний центр МВС нагадує: дотримання Правил дорожнього руху починається ще під час навчання. Відповідно до пункту 24.9 Правил дорожнього руху України, забороняється навчання водінню транспортних засобів у житловій зоні, на дорогах для автомобілів та на автомагістралях. Таке обмеження насамперед пов’язане з безпекою всіх учасників дорожнього руху. Автомагістралі та дороги для автомобілів призначені для безперешкодного руху транспортних засобів, а водії-початківці під час навчання можуть діяти повільніше, вагатися під час прийняття рішень або потребувати додаткового часу для виконання маневру. Спочатку – автомайданчик, потім дорога Початкове навчання водінню має проводитися на закритих майданчиках, автодромах або в місцях, де відсутні інші учасники дорожнього руху. Лише після набуття достатніх початкових навичок навчальна їзда може відбуватися на дорогах – і тільки в присутності інструктора з підготовки водіїв. Це передбачено пунктами 24.4 та 24.5 ПДР. Тобто навчальний маршрут має бути не просто «дорогою з меншим трафіком». Він повинен відповідати вимогам Правил дорожнього руху та забезпечувати належні умови для безпечного навчання. Чому не можна навчатися на автомагістралі? Автомагістраль – це дорога зі спеціальними умовами руху: для кожного напрямку передбачені окремі проїзні частини, відсутні перехрестя в одному рівні, а доступ до неї та виїзд з неї обмежені. На таких дорогах водії розраховують на прогнозований і динамічний рух транспортного потоку. Натомість під час навчальної їзди головне завдання – сформувати у майбутнього водія навички поступово, без створення додаткових ризиків. Саме тому автомагістраль – не місце для перших спроб розігнатися, змінити смугу руху чи відпрацювати впевненість за кермом. Також заборонена навчальна їзда у житловій зоні. Це правило додатково закріплене в пункті 26.2 ПДР. У житлових зонах особливо важливо враховувати присутність пішоходів, які мають перевагу перед транспортними засобами. Що варто пам’ятати майбутньому водієві Навчальна їзда – це не просто можливість «потренуватися за кермом». Це контрольований процес, під час якого майбутній водій має поступово навчитися прогнозувати ситуацію на дорозі, правильно виконувати маневри та взаємодіяти з іншими учасниками руху. Тож якщо під час навчання виникає бажання випробувати себе на швидкісній автомагістралі, варто пам’ятати просте правило: спочатку навички – потім складні дорожні умови. Безпека під час навчання важливіша за кількість кілометрів, які учень встиг проїхати. Адже хорошого водія визначає не те, наскільки швидко він навчився їздити, а те, наскільки безпечно він уміє це робити. Консультацію щодо послуг сервісних центрів МВС можна отримати за телефоном (044) 290-19-88 або на сторінках Головного сервісного центру МВС в Фейсбук та Інстаграм. Відповіді на найпоширеніші питання та корисну інформацію черпайте на сайті.

Люди приходять до сервісних центрів МВС зі звичайними справами: отримати посвідчення водія, зареєструвати автомобіль, скласти іспит чи відновити свої водійські документи. У залах очікування звучать номери електронного запису, адміністратори приймають відвідувачів, хтось хвилюється перед іспитом, а хтось радіє щойно отриманому документу. А поруч – порожній стілець, на який ніхто не сідає. На ньому напис: «Тут міг сидіти той, хто віддав за незалежність України найцінніше – своє життя. Пам’ятаємо». Поряд – квітка. Таку символічну акцію у межах Тижня пам’яті, що триває з 24 до 30 серпня, проводять у сервісних центрах МВС Одещини, Миколаївщини та Херсонщини. Порожній стілець серед звичного руху нагадує про тих, хто міг би сьогодні бути поруч із нами та серед нас. Прийти за посвідченням водія, зареєструвати автомобіль, скласти іспит, вирішити свої справи, повернутися додому до рідних. Вони також мали плани, родини, роботу, мрії. Але віддали за Україну найцінніше – своє життя. Одещина. «Одеса живе. Попри тривоги, вибухи й безсонні ночі люди прокидаються, йдуть на роботу, реєструють автівки, складають іспити, планують завтра. І раптом бачиш цей порожній стілець і розумієш: для когось завтра вже не настало. Він віддав своє життя, щоб воно було у нас. Від цих кількох слів на стільці важко просто пройти повз», – ділиться військовослужбовець Андрій. Миколаївщина. «Ми вже навчилися дуже цінувати звичайні речі: прокинутися зранку, вийти на роботу, прийти по документ, повернутися додому до рідних. Раніше це здавалося буденністю. Сьогодні розумієш, що за цю буденність хтось віддав своє життя. Дивишся на порожній стілець – і думаєш: він міг би сидіти тут поруч зі мною. Але його місце залишилося порожнім назавжди», – розповідає відвідувач сервісного центру МВС. Херсонщина. Для Херсонщини пам’ять має особливу вагу. Можливість жити звичайним життям не сприймається як щось само собою зрозуміле. «Коли ти можеш прийти до сервісного центру МВС, отримати документ, вирішити звичайну справу – це вже частина нормального життя, яке ми так бережемо. А цей порожній стілець нагадує, якою ціною воно нам дається», – ділиться відвідувачка. Порожній стілець. Квітка. Ці символи не потребують гучних слів. Хтось проходить повз і лише на мить затримує погляд. Хтось зупиняється й перечитує напис. Але саме в цій короткій паузі виникає головне – усвідомлення ціни нашого сьогодні. [metaslider id="39245"] Можливість працювати, навчатися, керувати автомобілем, виховувати дітей, планувати майбутнє та просто жити своїм життям має надзвичайно високу ціну. Порожній стілець залишається вільним. А наша пам’ять – ні. Пам’ятаємо кожного Захисника та кожну Захисницю, хто віддав життя за Україну! Консультацію щодо послуг сервісних центрів МВС можна отримати за телефоном (044) 290-19-88 або на сторінках Головного сервісного центру МВС в Фейсбук та Інстаграм. Відповіді на найпоширеніші питання та корисну інформацію черпайте на сайті.

У межах Тижня пам’яті говоримо про Захисників і Захисниць України – тих, хто віддав найдорожче за нашу свободу, незалежність і право жити на своїй землі. Говоримо про них через людей, які продовжують берегти їхню пам’ять: рідних, друзів, побратимів і колег. 29 серпня – День пам’яті захисників і захисниць України. Цього дня ми особливо схиляємо голови перед тими, чиї імена назавжди залишилися в історії нашої держави. За кожним ім’ям – ціле життя. Родина, друзі, робота, мрії, звичайні будні, які могли тривати ще багато років. Але війна обірвала їх. Серед тисяч українців, яких ми втратили через російську агресію, – наші колеги, працівники сервісних центрів МВС: Володимир Земляний та Денис Дундін. Вони щодня були поруч із людьми. Приймали документи, допомагали громадянам, вирішували робочі питання. Вони мали цивільні професії, плани на майбутнє, родини та улюблені справи. Та коли Україна опинилася перед смертельною загрозою, обидва зробили вибір на користь Батьківщини. Володимир Земляний: «Зьома» Старший сержант Володимир Земляний, позивний «Зьома», народився у Сєвєродонецьку (нині – Сіверськодонецьк) на Луганщині. Працював завідувачем сектору інформатизації та довідкового забезпечення регіонального сервісного центру МВС у Луганській області. Володимир був людиною, яку згадують із теплом. Відкритий, щирий, відповідальний, завжди позитивний. Він любив проводити час із сім’єю та друзями, подорожувати Україною, радів своєму синові. Він уже мав бойовий досвід – у 2014-2016 роках брав участь в АТО та ООС. За участь в антитерористичній операції був нагороджений відзнакою Президента України. Після початку повномасштабного вторгнення Володимир знову став на захист України. 18 квітня 2022 року він приєднався до лав ТРО, став бійцем 128-ї окремої бригади територіальної оборони ЗСУ та командиром стрілецького відділення. Він мріяв про мирне життя, повернення до рідного міста, родину. Незадовго до загибелі зробив пропозицію коханій і подарував їй обручку. 18 вересня 2022 року на Донеччині, у Волноваському районі, Володимир загинув від танкового обстрілу російських військ. Йому було 44 роки. Він мав жити. Любити. Будувати плани. Радіти своїй родині. Але віддав життя за те, щоб це могли робити інші. Денис Дундін: «Він жив для країни» Молодший лейтенант Денис Дундін народився в селі Наталине на Харківщині. Працював адміністратором сервісного центру МВС у Берестині. Колеги згадують його як молодого, усміхненого, щирого чоловіка, який завжди був готовий допомогти. Людину, для якої робота була не просто обов’язком, а можливістю бути корисним іншим. Коли почалася повномасштабна війна, Денис не вагався. Він залишив цивільну роботу й став до лав Сил оборони України. Спочатку обслуговував бронетехніку та відповідав за її готовність до бою. Згодом отримав звання молодшого лейтенанта та став командиром стрілецького взводу на Запорізькому напрямку. Він відповідав за людей, які були поруч. За побратимів. За виконання бойових завдань. За життя тих, хто йшов разом із ним. 5 лютого 2024 року Денис загинув під час мінометного обстрілу на Запоріжжі. Йому було лише 33 роки. «Він жив не для себе – він жив для країни», – так говорять про Дениса його колеги. І сьогодні ці слова звучать особливо сильно.   Пам’ятаємо своїх. Вони поруч із нами Пам’ять живе не лише в датах, меморіалах і викарбуваних на камені іменах. Найсильніше вона живе в людях – у тих, хто пам’ятає голос, усмішку, погляд, спільні розмови та моменти, які вже ніколи не повторяться. Для працівників сервісних центрів МВС це рідні люди, друзі, близькі, хрещені батьки – ті, чиї імена назавжди залишилися частиною їхнього життя. У межах Тижня пам’яті ми говоримо про них через тих, хто продовжує берегти їхню пам’ять. Київщина: пам’ять, яку береже хрещениця Українська земля сьогодні рясніє прапорами над могилами Захисників і Зазисниць. За кожним синьо-жовтим стягом – людина, яка колись жила поруч із нами, будувала плани, любила, мріяла про майбутнє. Для комунікаційниці сервісних центрів МВС Київщини Яни Ревенко пам’ять про одного з таких Героїв – не просто частина історії. Це особиста історія, яка назавжди залишиться в її серці. «Батя», воїн 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша, став на захист України з перших днів повномасштабного вторгнення. Чотири роки війни, чотири роки передової – там, де щодня доводиться дивитися смерті у вічі. Для побратимів він був сильним і надійним, людиною, на яку можна було покластися. Для родини – найдорожчим. А для нашої колеги – хрещеним батьком, подарованим Богом. Узимку цього року його серце зупинилося. Та не зупинилася пам’ять про нього. Донеччина: коли Герой – твій рідний брат На Донеччині працівники сервісних центрів МВС також зберігають пам’ять про Захисника, який був частиною родини їхньої колеги. Дмитро Пономаренко – рідний брат співробітниці регіонального сервісного центру МВС в Донецькій, Луганській областях, АР Крим та м. Севастополі Яни Голікової. Понад 20 років він присвятив службі. У 2014 році був відзначений нагородою Президента України «За участь в антитерористичній операції», а у 2022 році – «За оборону України». «Тримаємо небо, бережемо життя!» – девіз батальйону, у якому служив Дмитро. І він тримав своє небо до останнього. Під час виконання бойового завдання життя Захисника обірвав ворожий дрон. Працівники сервісних центрів МВС Донеччини вшанували Дмитра, поклали квіти та схилили голови у мовчазній вдячності. Лідія Дюкова: людина, яка несла тепло Та війна забирає життя не лише тих, хто тримає зброю. Лідія Дюкова працювала прибиральницею регіонального сервісного центру МВС у Харківській області. Вона жила простим життям – працювала, любила доньку, спілкувалася з колегами, мріяла про мир і спокій. За спогадами тих, хто її знав, Лідія була доброю, щирою та життєрадісною людиною. Вона вміла створювати порядок і затишок навколо себе та дарувати людям добре слово. 2 червня 2022 року Лідія загинула внаслідок російського артилерійського обстрілу Київського району Харкова. Ворожий снаряд зруйнував школу, де вона шукала прихистку. Лідії був 71 рік. Вона не була військовою. Не тримала зброї. Не стояла в окопі. Вона просто хотіла вижити. Але російська війна не залишила їй шансу. У кожного з них – своя історія, своя родина, свій шлях. Хтось був нашим колегою, хтось – рідною людиною нашого працівника, хтось – тим, хто назавжди залишив особливий слід у чиємусь серці. Та всіх їх об’єднує пам’ять – пам’ять людей, які знали, любили, працювали поруч, чекали та продовжують жити з цією втратою. Ми пам’ятаємо наших працівників. Пам’ятаємо Захисників і Захисниць, які були їхніми рідними, друзями, побратимами. Пам’ятаємо кожного, чиє життя забрала російська агресія. Бо пам’ятати – означає називати їхні імена. Розповідати про їхні життя. Говорити про їхні мрії, любов, добрі справи й людяність. Пам’ятати не лише день, коли вони загинули, а й те, ким вони були, як жили і кого залишили після себе. Вони віддали найдорожче, щоб Україна жила. 
Наш обов’язок – жити, пам’ятати й берегти те, за що вони боролися. Низько схиляємо голови у скорботі. Вічна пам’ять Захисникам і Захисницям України та всім, чиє життя забрала ця війна. 
Вічна слава. Вічна шана. Консультацію щодо послуг сервісних центрів МВС можна отримати за телефоном (044) 290-19-88 або на сторінках Головного сервісного центру МВС в Фейсбук та Інстаграм. Відповіді на найпоширеніші питання та корисну інформацію черпайте на сайті.