Квітень 1986 року. Країна живе звичайним життям і ще не усвідомлює масштабу трагедії, яка вже сталася на Чорнобильській АЕС.
Після аварії почалася мобілізація. Тисячі людей направили у 30-кілометрову зону — туди, де радіацію не було видно, але вона щодня забирала здоров’я. Згодом їх назвуть ліквідаторами.
Серед них був і Сергій Самойленко — колишній адміністратор сервісних центрів МВС Одещини, нині на пенсії.
«На той час я був 25-річним сержантом міліції, інспектором ДПС в Одесі. У 1986 році нас, дев’ятьох добровольців, направили до Києва. Ми розуміли, куди їдемо. Вдома залишалися дружина і маленька донька», — згадує він.
Сергій Самойленко служив у підрозділі, що працював у 30-кілометровій зоні. Базувалися в селі Термохівка. Жили в бараках, по кілька десятків людей у кімнаті. Працювали неподалік четвертого енергоблоку.
Вони забезпечували порядок: перевіряли перепустки, патрулювали територію, затримували мародерів. Доводилося працювати і в надзвичайних ситуаціях — під час пожеж та евакуації людей. Службові автомобілі «фонували» вже через кілька годин, тому їх мили по кілька разів за зміну.
Три місяці служби в зоні — і повернення додому та до виконання службових обов’язків.
Минуло 40 років. Щороку 26 квітня ліквідатори збираються в Одесі біля пам’ятника на проспекті Українських Героїв. Та з кожним роком їх стає дедалі менше, хоча їхні історії залишаються.
Нині Сергій Самойленко проходить лікування. Сьогодні працівники сервісних центрів МВС Одещини відвідали свого колегу, аби підтримати його.
«Чорнобиль — це не лише історія. Це пам’ять, яка болить і сьогодні. Я хочу, щоб цей день ніколи не забули. Не дай Боже, щоб таке повторилося», — розповідає Сергій.
Цей візит — про вдячність, повага і пам’ять. Про тих, хто ціною власного здоров’я захищав інших.
Бо герої — поруч. І про них важливо пам’ятати.