Вісім працівниць, вісім особистих дистанцій. Імена Героїв на грудях та одна спільна мета — пам’ятати.
Тиждень пам’яті у сервісних центрах МВС півдня України завершився особливим символічним кроком. Участю у 9-му Всеукраїнському та Міжнародному забігу «Шаную Воїнів, біжу за Героїв України».
29 серпня, у День пам’яті захисників України, працівниці сервісних центрів МВС Одещини та Миколаївщини вийшли на свої дистанції з іменами Героїв на грудях. Не заради спортивного результату, не заради медалі чи фінішного часу. Кожен крок цього дня був про вдячність. Про тих, хто віддав життя за Україну. Про пам’ять, яку ми несемо далі — у своїй роботі, у своїх вчинках, у своїх серцях.
Це особливий забіг, де не змагаються за секунди, місця чи медалі. Тут головне ім’я людини, заради якої виходиш на дистанцію.
Цього року через безпекову ситуацію забіг проходив в онлайн-форматі. Щоб долучитися до нього, учасниці попередньо зареєструвалися, обрали Героїв, пам’яті яких присвятили свою участь, та отримали спеціальні наліпки з їхніми іменами. Кожна могла самостійно визначити безпечний маршрут, дистанцію та зручний час.
Наші колеги вирішили пройти цей шлях разом. До забігу долучилися вісім працівниць сервісних центрів МВС півдня України. Частина з них взяла участь у спільному заході разом із представниками інших підрозділів системи МВС. Інші обрали власні безпечні маршрути відповідно до умов забігу.
Хтось біг, хтось долав дистанцію у своєму темпі. Але цього дня не було перших і останніх. Бо це не забіг за результатом, це шлях пам’яті.
Кожна з них попередньо зареєструвалася для участі у забігу, обрала свою дистанцію та, найголовніше, ім’я Героя, пам’яті якого присвятила цей день. На старт вони виходили зі спеціальними іменними наліпками, несучи із собою не просто прізвище, а історію конкретної людини.
Хтось долав кілька кілометрів, хтось обрав довшу дистанцію, хтось біг поруч із рідними. Але тут немає більшої чи меншої участі. Кожен крок має однакову вагу, коли він зроблений заради пам’яті.
Для однієї учасниці Герой колега. Для іншої знайома людина, побратим, чоловік подруги або Захисник, чию історію вона вирішила пронести своєю дистанцією. І саме з таких особистих історій складається спільна пам’ять.
Тому цей забіг об’єднав наших працівниць не навколо спортивного результату, а навколо значно важливішого вдячності тим, хто віддав життя за Україну.
Вісім жінок вийшли на різні дистанції, але фактично долали один спільний шлях шлях пам’яті.І кожна з них своїм кроком сказала: «Я пам’ятаю твоє ім’я. Я несу твою історію далі». Вісім учасниць — вісім особистих історій пам’яті
Одещина: про найдовшу дистанцію пам’яті. 10 кілометрів за Павла
Найдовшу дистанцію серед наших учасниць 10 кілометрів — обрала Кристина Алексєєва, яка у відділі, що займається питаннями перевезення небезпечних вантажів.
Для неї ці десять кілометрів значно більше, ніж спортивний виклик.
Кристина родом із Донеччини. Там минули її дитинство та юність, там вона навчалася, здобула вищу освіту та розпочала професійний шлях. Багато років працювала на державній службі, нещодавно приєдналася до команди сервісних центрів МВС.
Тому війна для неї це не абстрактні повідомлення у стрічці новин. Це знайомі міста. Знайомі люди. Колеги, яких уже немає поруч.
Свою дистанцію Кристина присвятила Павлу Горошку — колезі, якого знала як чудового фахівця, відповідальну і надійну людину ще з Покровська.
З початком великої війни Павло став на захист України. Він був бойовим медиком одним із тих, хто на полі бою рятує життя інших, нерідко ризикуючи власним.
6 липня 2022 року Павло Горошко загинув.
29 серпня його ім’я було з Кристиною на дистанції, на спеціальній наліпці, у думках, у кожному кроці. Десять кілометрів із пам’яттю про людину, яка могла б сьогодні бути поруч. Десять кілометрів, щоб ще раз вимовити його ім’я.
На такій дистанції неодмінно настає момент, коли стає важко. Але коли на грудях ім’я людини, яка віддала своє життя за Україну, саме слово «важко» набуває зовсім іншого значення.
Історія Кристини це лише одна з восьми особистих історій цього дня.
Миколаївщина: про багаторічну традицію та спільний забіг із мамою
Для працівниці відділу фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Альони Колеснікової участь у забігу «Шаную Воїнів, біжу за Героїв України» вже стала особистою традицією. Вона долучається до нього щороку, починаючи з 2020 року. Та кожен такий забіг це не просто чергова дистанція. Це конкретне ім’я, конкретна доля і пам’ять про людину, яку хочеться зберегти.
Цього року Альона присвятила свою участь Юрію Ковєневу чоловікові її подруги та своєму товаришу, який загинув у бою в Серебрянському лісі на Донеччині. На дистанцію Альона вийшла разом зі своєю мамою. Поруч долали кілометри дві близькі людини, об’єднані спільним бажанням вшанувати пам’ять Захисника.
Крок за кроком вони несли його ім’я своєю дистанцією. Саме в цьому і є особливий сенс забігу «Шаную Воїнів, біжу за Героїв України».
Бо за кожною наліпкою не просто прізвище. За нею ціле життя.Чийсь син.Чиясь донька. Батько. Чоловік. Брат. Друг. Колега. Побратим.
Людина, яка мала свої мрії, роботу, родину, плани на завтра. Людина, яка могла сьогодні бути поруч.
Ми продовжуємо працювати, надавати державні послуги, допомагати людям, виховувати дітей, зустрічати ранки та планувати майбутнє завдяки тим, хто став на захист України.
Саме тому пам’ять про полеглих Захисників і Захисниць це не лише дата в календарі. Це наша відповідальність. Вісім працівниць сервісних центрів МВС півдня України долали свої дистанції не заради особистого рекорду. Вони бігли, щоб імена Героїв продовжували звучати. Вісім працівниць. Вісім дистанцій. Вісім особистих історій пам’яті. У кожного — своя дистанція. Своє ім’я на грудях. Своя людина, про яку вона пам’ятала, роблячи наступний крок. Бо цей забіг насправді вимірюється не кілометрами, а вимірюється іменами, які ми не маємо права забути.
Шануємо Воїнів.
Біжимо за Героїв України.
Пам’ятаємо кожного.